«Без сумніву, філософи мають рацію, стверджуючи, що поняття великого і малого суть поняття відносні», – зазначив Дж.Свіфт у романі «Подорожі Гуллівера». Колись скромний побутовий (або малий) жанр живопису натюрморт, який виник свого часу із натуралізму, в період повної перемоги зображувальних тенденцій, поступово прийшов до пере-створення дійсності, до деформації і став, за висловом Б.Віппера, синонімом живопису, перетворився на особливе художнє світорозуміння.
Речі стали найважливішою темою і художнім знаряддям новітніх течій у мистецтві. Згодом кубізм, футуризм, супрематизм замінили зображення речей на так званий «речовинний, матеріальний живопис», використовуючи для цього колір як головний засіб вираження. Це – своєрідна агресія кольором, визволення кольору з-під влади «школи».
Теоретики часто намагалися пояснити диво живопису «школою», тобто сумою складних послідовних дій та вже розроблених заходів. Але ніяка школа – сама по собі ще не життя. І якою б суворою і навіть примусовою не була «школа», живе диво образотворчого мистецтва дихає, де хоче. Усе, що робить живопис живим та виразним, має незгладимий відбиток руки, а точніше – душі художника і містить увесь чуттєвий досвід особистості майстра.
Отже, коли більш як 100 років тому засилля «школи» викликало відповідну реакцію, художники-фовісти почали спрощувати процес живописання, скорочувати кількість шарів та ступенів цього процесу, аж доки не дійшли мінімалізму, дозволеного у живописі.
Вони «дикі» (з франц. – fauve – дикий) лише на полотні, картоні або папері.
Відомі українські художники, представлені в експозиції, – Ганна Файнерман, Олена Придувалова, Давід Шарашидзе, Петро Лебединець, Олексій Аполлонов та інші – мають чудову школу майстерності. Проте не намагаються в очах глядача надати своїм роботам багатоскладності… В їх картинах видно практично усю художню кухню: ось полотно, часом із залишками не зафарбованої площини, як у Аполлонова. Можна простежити, як рухається пезль, залишаючи кольорові плями та лінії. Здається, техніка зрозуміла, а як із цього виходить картина, як з’являється гармонія і глибина, незрозуміло.
Звичайно, в сучасному українському мистецтві є багато художників, які працюють із «чистими» кольорами. Організатори виставки не претендують на повний репрезентативний перелік імен. Просто лише деякі з них залишаються у великому «малому» жанрі натюрморту. І лише декому з них вдається зберегти ту свіжість, радість і простоту, які були властиві фовістам з самого початку і сьогодні.
